Морально я була готова до зустрічі зі сміттєзвалищем. Бачила його в багатьох телесюжетах, на світлинах в інтернеті, навіть бачила великі купи сміття в лісі. Але це мені не допомогло.
Я мріяла потрапити до сміттєзвалища. Подивитися на нього. Відчути його. Зрозуміти його. Як детектив приходить на місце злочину шукати докази, так і я намагалася щось відшукати для себе. Намацати очима, роздивитися руками.
Склад людських вад та гріхів.
Слід проживання на цій планеті людей. Нас з вами.
Наше прагнення жити сучасно, комфортно. Мати те, що потрібно, що купують інші, що показують по телевізору, що придбали друзі. Про що мріяли, на що витрачали зароблені гроші. І що потім викинули. Щоб купити інше.
Сміттєзвалище розташовано біля красивого лісу. Сосни на задньому фоні – мальовниче обрамлення та контраст.
Початок.
Мені випала нагода з одним проектом потрапити до звалища зі сміттям. Я знала, що в мене буде 20 хвилин, для того щоб побути з ним сам-на-сам. Зарядила телефон та батарею фотоапарата. Взяла з собою гумові калоші. З водієм ми кружляли по селу та запитували людей, як проїхати до полігону. Звичайне село, звичайні люди. Будинки-паркани-дерева-квіти. І ось гугл-мапа підказує, що ми на правильній дорозі. Вузька асфальтована дорога, зелена арка з крон дерев. Ніщо не нагадує про сміттєзвалище. Але через декілька хвилин на дорозі трапляються маленькі сміттєві купки. Скоріш за все, це випало з машин.
А потім очам відкривається картина, яка шокує. Жоден з нас, хто сидів в машині, не зміг вгамувати своє здивування.
Це було досить мальовничо. Наче як в сюжеті з новин або з кіно. Але ми це бачили й розуміли, що це реальність. І ми до неї наближаємося. Сліва – велика цистерна, перед нею – крісло, ящик. Справа – трактор. Посередині – шлакбаум. Декілька собак. Було враження, що це локація кінофільму. Ми під’їхали ближче, відкрили вікно, я почала фотографувати. Але через декілька метрів ми зустріли автівку. Чоловік, що був за кермом, запропонував закрити вікна. Ми закрили.
Сміттєзвалище (полігон) – спеціалізований комплекс призначений для захоронення ТПВ (твердих побутових відходів). Насправді, це площина землі, засипана великим шаром сміття. Висота його може досягати 90 метрів (наприклад, на полігоні №5, с. Підгірці).
Полігон, куди я потрапила, має площину більше 6 га. Висота насправді вражає. В нашого боку сміття починалося просто з рівня дороги, а вдалечині виглядало величезної широкою горою.
Чомусь згадалося море. Високі хвилі. Там де немає межі між небом та водою.
Але в цьому випадку на межі стояли красиві смарагдові сосни. І великі хвилі сміття.
Дорога завернула ліворуч і нам відкрився новий вид – на самій вершині стояв звичайний офісний стілець. Склалося враження, що на нього іноді сідає Бог. Роздивляється навкруги, піднімає очі до неба та думає про людське єство.
Наступний поворот – прапор України, що високо майорить над горою сміття.
Чи склалося враження, що це принижує прапор? Ні. Навпаки. Мені це знову нагадало, як повідомлення в смартфоні, що це наше сміття, це наше продовження, наше життя та наш побут. І наше мислення.
Нераціональне.
Несвідоме.
Недалекоглядне.
Ми, як діти. Як малі, егоїстичні діти. Але ж виростемо? Подорослішаємо?
Пам’ятайте!
Все це сміття – куплено за наші гроші.
Все це сміття – продовження наших домівок.
Все це сміття – наше бажання зручності.
Для довідки:
– 7% від загальної площини України займають сміттєзвалища,
– біля 16 мільйонів тонн сміття щороку збільшує цей об’єм,
– приблизно 4% сміття в Україні переробляється,
– 2,5 кг сміття за один день викидає українська родина,
– приблизно 50% від загальної кількості сміття – органічні відходи.
ЧИТАТИ, ЯК РАЦІОНАЛЬНО ВИКОРИСТАТИ СВОЇ ОРГАНІЧНІ ВІДХОДИ – ЧАСТИНА ПЕРША, ДРУГА.
Дивіться на коротеньке відео з міста події та чекайте на приголомшливу фотосесію.
Дійсно, дуже неприємне враження. Ніколи не замислювалася про підгузки — а чим екологічним їх міжна замінити? Чи є якісь еко підгузки для дитини?
Так, є багаторазові підгузки з натуральної сировини зі спеціальними вкладками.